Оскільки цей захід організовувала міська влада, то на ньому було доволі багато людей (у порівнянні з останніми такими зібраннями біля пам'ятника Шухевичу) – переважно бюджетники, більшість з яких вчителі. Разом з революцією дворічної давності та 2004-го, організатори устами акторів театру «Легенда», які були ведучими заходу, вирішили згадати і Революцію на граніті. До мікрофону спершу підійшли троє молодих людей, які символізували учасника кожної з трьох революцій, пов'язаних із новітньою історією України.
Далі слово мали представники калуських церков різних конфесій, кожен з яких змовив молитву. Варто відзначити присутність вперше на такому заході представника римо-католицької церкви.
Відтак ведучі, кожен загорнутий в національний прапор, коротко розповіли хронологію подій останньої революції – про непідписану асоціацію, перший розгін демонстрантів, перші смерті. Між цими блоками спогадів звучали музичні номери. Співали, мабуть, трохи недоречну для відзначення початку Помаранчевої революції та Революції Гідності пісню «Океану Ельзи» – «Не твоя війна» та пісню з приспівом «Ти солдат» (не плутати із «Я солдат» групи «5'nizza»).
На віче була присутня і верхівка міської влади, у складі якої перебувають ті самі люди, що й в часи Януковича. Частина з яких ще за рік до початку Майдану під час виборів до Верховної Ради працювала на регіонала Келестина. Традиційно коротко виступив новий міський голова Ігор Матвійчук. Він з-поміж іншого висловив як мінімум суперечливу думку, що завдяки Майдану зникло розмежування між сходом та заходом України.
Петро Цюпа, голова Штабу національного спротиву диктатурі, якого, на відміну від Матвійчука, можна було часто побачити і почути на калуському Майдані, згадав про те, як доводилось переконувати начальників калуської міліції та Служби безпеки, а також місцевого воєнкома не виконували накази тодішньої центральної влади. Згадав Цюпа і представників колишньої районної влади, яких змусили вийти до людей і «поклястися, що будуть працювати для народу». Про тогочасну (читай – теперішню) міську владу, яка за часів Майдану власну позицію так і не проявила (хоча в листопаді 2013-го року секретар міської ради і представники провладної Української партії на тоді ще Євромайдані з'являлись), пан Цюпа коректно промовчав. Насамкінець керівник калуського Штабу національного спротиву подякував усім,хто був небайдужим, стояв на калуському Майдані, їздив у Київ або просто жертвував гроші.
Поряд із Цюпою стояв один з тих, кого події позаминулої зими зачепили безпосередньо. Це Іван Філіпович із Верхні, який був поранений зі снайперської гвинтівки і дивом вижив. Він зізнався, що не вміє красномовно говорити, тому просто подякував тим, хто стояв на Майдані, та тим, хто здавав гроші на його лікування.
Підходив до мікрофону і той, для сім'ї якого Майдан – це не лише історична подія, але й особиста трагедія – брат вбитого в лютому 2014-го на Інститутській Ігоря Дмитріва – Микола. Він нагадав, що винні у масових вбивствах людей у центрі Києва так і не покарані, та висловив думку, що якщо теперішня влада не може чи не хоче когось карати, то нехай бодай щось робить, щоб ті смерті не були зовсім марними.
Виступив на зібранні і головний лікар Калуської стоматологічної поліклініки Василь Рогів, який, завершуючи свою промову, резюмував, що «влада не вчиться на помилках».
Завершилася мистецька акція «Україна – Революція Гідності та Свободи» покладанням квітів та свічок до пам'ятного знака Небесній сотні калуською владою та всіма охочими.
Андрій КОГУТ
