Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в багатьох містах і селах (не тільки в Україні, але й у Європі) почали демонтовувати монументи часів комуністичного режиму. І тут на всіх чекав великий сюрприз.
Зокрема, дослідження братської могили радянських військових в естонському місті Отепяе в Естонії виявило, що насправді поховання у цьому місці немає і монумент встановили суто символічно. Після цього в багатьох людей виникли сумніви, скільки ще таких символічних «братських могил» створила радянська ідеологічна машина, інформує «Калуш ФМ» з посиланням на Бліц-Інфо.
Таких пам’ятних знаків не бракує й на Прикарпатті. Зокрема, у середмісті Долини досі височіє меморіальний комплекс «Вічний вогонь» воїнам з барельєфами «героїв радянського союзу В. Лаврищева і Д. Пилипченка». Про доцільність знесення пам’ятника червоним окупантам розмови точилися давно, втім рішення про його демонтаж прийняли лише тиждень тому – 16 червня. «Керуючись законами України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет міської ради вирішив доручити КП «Комунгосп» демонтувати меморіальний комплекс «Вічний вогонь» воїнам з барельєфами Героїв Радянського Союзу В. Лаврищева і Д. Пилипченка по вул. Шептицького у м. Долина», – йдеться у рішенні виконкому Долинської міськради.
Рішення підняло хвилю обговорення в соцмережах. Адже є й такі жителі Долини, що переконані – пам’ятник на честь радянських солдатів є братською могилою і її не можна знищувати. Інші ж вважають, що демонтаж комуністичних ідолів давно перезрів.
За словами міського голови Долинської громади Івана Диріва, меморіальний комплекс не є братською могилою, а звичайним пам’ятником.
«Ми давали запити до обласного управління культури, інші інстанції й нам прийшла відповідь, що там немає жодних поховань. Це звичайний ідеологічний монумент. На цьому місці ми плануємо встановити гарний пам’ятник захисникам України, які віддали життя у цій війні. Це свята річ для нас», – наголошує міський голова.
В Долинській громаді це єдиний такий пам'ятник. Але, за словами Івана Диріва, в селах ще можливо позалишалися різні таблички, барельєфи. Тож виконком дав завдання старостам промоніторити їх наявність і скласти список.
Водночас як зауважив у коментарі директор обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери, історик Ярослав Коретчук, у нашій області немає повноцінного переліку всіх радянських монументів.
«Так звані «братські могили» є у кожному районному центрі і більших селищах та селах. Також є просто стели загиблим односелецям, які є ледь не в кожному селі. Найлогічніше було б, за прикладом Чехії і Польщі, щоб такі останки були перенесені на кладовища і по-людськи поховані. Кілька днів тому на Рівненщині розкопали одну з таких «братських могил» і не виявили там останків. Водночас в нашій області був досвід, коли говорили, що в домовині один червоноармієць, а під час розкопок були виявлені фрагменти останків трьох осіб», – каже Ярослав Коретчук.
Історик зауважує, що процес створення таких меморіалів розпочався в 60-х роках минулого століття. Тоді в школах створювалися так звані пошукові загони з учнів, які опитували свідків, ходили по місцях поховань і проводили розкопки. Зазвичай відкриття таких «братських могил» робили до 9 травня.
«Оцінити якість таких робіт і чи там справді є поховані станки, чи тільки набиті прізвища, важко. Кожен випадок треба розглядати окремо. Є випадки коли всі начебто знають, що там є поховання, але опісля виявляється, що там ніхто не похований», – пояснює історик.
Якщо міська чи селищна рада приймає рішення про демонтаж пам’ятного знаку, проведення розкопок і перенесення останків в інше місце, то, за словами Коретчука, комунальні служби можуть тільки демонтувати сам обеліск.
«Усі ексгумаційні роботи має проводити спеціалізоване комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради «Пам’ять». Саме воно згідно з чинним українського законодавства може проводити такі роботи», – пояснює очільник музею.
При тому, Ярослав Коретчук наголошує, що ці пам’ятники не є пам’ятками місцевого значення, не мають реєстраційного номера. Тобто Закон України «Про охорону культурної спадщини» на них не поширюється. Досить часто ці пам’ятки навіть не перебувають на балансі жодної комунальної структури.
