Олексій Гнатковський про війну як точку відліку, страх відповідальності, чесність на сцені і чому без праці талант нічого не вартий
Акторство як стиль життя і позиція
Акторство — це не просто моя професія. Цим я заробляю на життя, але це було до війни. Я завжди кажу: або ми на фронті, або ми для фронту, бо зараз у нас війна. Поки ми в тилу тимчасово — це не означає, що ми поза процесом. Навпаки, ми повинні або волонтерити, або донатити, або виходити на акції. Тобто весь формат нашого життя має бути для фронту.
Тому що таке акторство для мене зараз ? Це власне, коли ти жертвуєш. Коли ти донатиш стільки, скільки тобі жаль, бо якщо ти даєш скільки не жаль — це вже милостиня. Жертвувати можна чим завгодно. Це можуть бути або твої гроші, або твій час, або твої зусилля, або твій талант. От акторство — це теж для мене форма жертви. Я роблю це не тільки для своєї сім'ї чи для себе, а й для того, щоб моя країна вистояла. Це моя соціальна позиція, навіть не мистецька. Крім того, у мене є свій волонтерський фонд, а акторство дає мені для цього платформу.
Професіоналізм і контроль
Існує дуже популярний міф, що роль може «жити сама». Я ж з цим категорично не погоджуюсь. На мою думку, це непрофесійно. У мене є професія, яку я отримав через свою працю, і у мене є вчителі, якими я пишаюся. Ти маєш керувати процесом, а не він тобою. Бо якщо робота керує тобою, то ти вже не професіонал, це вже не твоя робота - швидше хобі. Актор має керувати процесом і роллю, так само як гонщик керує машиною.
Професіонал також не поділяє ролі на легкі і складні. Я швидше називаю це «трудніше». Є ролі, які потребують більше праці, більше жертовності. Ти вже там, ти віддаєш свій час, енергію, здоров’я, час своєї сім’ї і багато іншого, але це вже робота і велика праця. Ти вкладаєш в неї багато, не лише таланту, якого Бог дав. Я переконаний, що успіх — це лише 5% таланту і 95% постійної, системної праці.
І насправді, я боюся кожної ролі, за яку беруся. Для мене це велика відповідальність. Це не просто про «взяти» — це ж не заради твого задоволення, це твій художній, соціальний вислів. Цим ти будеш говорити до людей в цей час, в цій країні, з цією війною, з цими численними жертвами. І в тебе в залі сидять дуже різні люди: хтось повернувся з фронту, хтось втратив батьків, друзів, чоловіків, жінок, дітей. Тобто ти розумієш перед ким ти зараз виступаєш.І ти не маєш права говорити з ними фальшиво. І саме тому кожна роль — це велика відповідальність. І ось цей страх брати якусь роль напряму пов'язаний з великою кількістю відповідальності. Кожна роль — це твій вислів до цих людей.
Роль також не змінює актора — вона швидше вимагає його майстерності. Методів, шкіл та підходів акторської гри є дуже багато. Так само, як ви підете в художню галерею, наприклад, в музей, і ви побачите там картини Моне, картини Пікассо, картини Далі, ви побачите там Рембрандта, так? Це зовсім інші напрямки. Тобто це зовсім інші технології, зовсім інша школа, зовсім інша манера, але це все картини художників високого рівня. Комусь подобається натуралізм, комусь імпресіонізм, комусь футуризм чи кубізм. Подобається не в плані того, що ти просто рефлексуєш, а в тому, що ти розбираєшся в цьому. Власне в акторській манері ми так само можемо дуже багато говорити про Антонена Арто чи Гротовського, Брехтівський підхід чи Курбасівські перетворення. Але, як на мене, чим більш професійний актор, тим більше він може цими жанрами і цими техніками жонглювати. Тобто він може використовувати різні технології, розуміючи та мислячи. Тому чи впливає роль на техніку виконання? Швидше роль вимагає певної техніки виконання. І чим більше ти їх знаєш, чим більше ти ними володієш - тим кращий ти актор. Роль не формує тебе — вона вимагає від тебе конкретного інструменту. І ти маєш їй його дати.
Саме тому я не вживаю формулювання «входити в роль». Ти не можеш стати цим персонажем, бо ти не цей персонаж. Ти — актор, який виконує цю роль. Тобто ти за допомогою цих текстів, які в тебе є, за допомогою запропонованих обставин, говориш про те, про що зрештою ви домовляєтесь із режисером. Це твоя творчість, твій художній вислів, який ти хочеш зробити за допомогою тієї чи іншої, власне, ролі, за допомогою певних емоцій. Усі ролі, які я веду, це про мене. Ти не шукаєш роль, яка є повністю про тебе. Ти в кожній ролі шукаєш те, що відгукується тобі. Це дуже важливо. Це має бути дуже персональна історія. Якщо вона не персональна, то і глядачам вона не відгукнеться. То і глядачам вона не буде персональною, бо в кожній ролі є щось про тебе. Це просто треба знайти. Якщо ти не можеш зняти у якійсь ролі щось про себе — йди з професії.
Контроль і, власне, емоції — не те, що здається на перший погляд. Мені здається, що жива гра і контроль емоцій — це речі, які не є взаємопов'язані. Тобто жива гра не відбувається за рахунок того, чи ти відпускаєш емоції, чи ти контролюєш їх. Взагалі акторська гра, весь цей процес — це однозначно завжди про контроль. Ти не можеш не контролювати свої емоції, інакше, знову ж таки, не ти тоді вже володієш ситуацією, а сама ситуація володіє тобою. Тобто актор — це завжди про свідомий контроль. Він не ведеться, а він веде. Якщо ти починаєш рефлексувати від того, як ведеться гра, то ти вже сам стаєш глядачем. Ти і роль — це завжди дорога. І ти йдеш цим шляхом до певної мети. Я переконаний, що кінцева мета — це завжди Бог. І ти йдеш цією дорогою, досліджуючи її. І в цьому є дуже велика цінність — досліджувати цю дорогу. Але, коли ти починаєш захоплюватись цією дорогою, тоді ти зупиняєшся. А коли ти йдеш свідомо і вперто, прагматично, то все одно якби ведеш, а не ведешся. Бо ти — актор. Ти виконуєш свою роботу. Саме тому помилки у роботі не мають градації. Не можна сказати, що гірше — «недограти» чи «переграти», бо це невиконання твоєї роботи.
Чесність, яка додає життя
Я дуже люблю ситуації, коли щось йде не так. Найбільше саме за те, що вони додають життя. Не дають нам зачерствіти.
Головне не вдавати, що нічого не сталося. Такі ситуації — це навпаки можливість. Якщо вдавати, що все йде так, коли все йде не так, то ти сам виглядаєш як ідіот. Зараз найчастіше неординарною стає ситуація, коли, наприклад, вимикають світло. Тоді ми так і кажемо: «Вимкнули світло, вмикаємо ліхтарики». Ну, тобто така ситуація додає життя, і коли люди бачать твою щирість і безпосередність — це завжди є важливим за будь-яких обставин. Коли ти хочеш обманути глядача, який все бачить і помічає, то він просто це вже терпить. А коли ти кажеш, саме коли є цей максимально щирий момент і ти реагуєш на ці речі, тоді ця щирість і безпосередність переростають у взаємну любов між глядачем і актором. Правда і чесність завжди окупаються.
Глядачів найбільше зачіпає чесність, безпосередність, людяність та любов. Ти це відчуваєш, хоч не можеш про це сказати.
Талант і практика: що важливіше?
Талант має бути однозначно. Тільки талант має бути до всього, не тільки до акторства. Талант має бути, але талант не визначальний. Визначальні завжди наполеглива праця і готовність.
Я бачив не одного разу і на багатьох курсах, коли приходили діти: талановитіші і менш талановиті, але наполегливі. То талановитіші одразу показували гарний результат, і потім на ньому ж і зупинялися. Менш талановиті працювали з першого курсу, поступово набираючи досвід, і вже до кінця курсу вони ставали набагато успішнішими і набагато кращими професіоналами, ніж ті, що з самого початку були талановиті. Вони були талановиті і без роботи над собою так і залишилися на тому самому рівні або навіть деградували. А наполегливі завжди йшли вперед, тобто вигризали собі вміння і знання. Вигризти собі ось це вміння — це дуже важлива річ у будь-якій професії.
Велику роль також відіграє практика. Це одна з визначальних ролей. Без практики твоє майбутнє — ніщо. Немає й такого моменту, що ти розумієш, що виріс як професіонал. Якщо ти впевнений у своїй геніальність, то ти вже можеш вимагати окрему палату в психлікарні, але віддавати собі належне і звітність — це обов'язково. Ти маєш розуміти, де ти. Маєш знати професію, володіти нею, але не зупинятися ніколи. Коли ти зупиняєшся, ти навіть не стоїш на місці, ти рухаєшся назад, деградуєш, тому що якщо ти зупинився, то весь світ все одно йде вперед, а ти залишаєшся на місці. Тобто ти опиняєшся позаду.
Найцінніші ритуали та уроки
Найважливіша, на мою думку річ, яку варто пам'ятати — коли ти робиш комусь добро, не вимагай, щоб тобі зробили добро у відповідь. Це дуже важливо. Коли ти робиш щось для когось, не вимагай подяки, бо в першу чергу ти це робиш не для когось, а для себе і далі Бога. Якщо ти не хочеш цього робити, то не роби. Але ніколи не вимагай подяки, бо краще , щоб та людина, якій ти робиш добро, зробила добро не тобі, а комусь іншому. Вимагати подяки і вдячності — це дуже погано. Вона або є, або немає.
Єдиним ритуалом перед виходом на сцену є молитва. Я просто молюся. Я взагалі не забобонний і не вірю в збіги обставин. Лише молюся, ось і все.
Ніна Мазур
Фото з особистого архіву Олексія Гнатковського
