Калуські активісти Василь Фіцак та Олександр Коваль з осені минулого року наводять лад на старому міському кладовищі в районі Височанки. Практично щосуботи вони з невеликою групою підтримки беруться за чистку: викорчовують старі пні і плющ, який руйнує пам’ятники, окультурюють кущі мірти, косять траву, відкопують надгробки, очищають від сміття розбиті гробівці, замуровують їх, вивозять весь непотріб. Роботи тут непочатий край, адже кладовищем роками ніхто особливо не займався. 78-річний дід Мирон, який закріплений за цвинтарем, сам не в силах щось зробити, тож місію по відродження кладовища добровільно взяли на себе Василь з Олександром.
Цієї суботи Калуш був у дощі, роботи на цвинтарі відмінили. Натомість це не завадило нам поспілкуватися і довідатися, що вже вдалося зробити і що ще у планах цих двох людей, які не полишають ідеї перетворити калуське кладовище на туристичний об’єкт на кшталт львівської Личаківки.
- Найперше розкажіть, з чого все розпочалося і що вас спонукало до цієї роботи.
- Почалося все з осені 2015 року з бажання дослідити, а не просто «засвітися», як це часто буває, поховання у нашому місті часів Першої світової війни. Тут є могили вояків австро-угорської, російської армії та цивільного населення, - розповідає Василь. – У Калуші та поблизу нього у свій час було багато хаотичних захоронень, оскільки не було спеціально відведеного місця. Проте у 1930 році польська влада виділила таке місце в районі Височанки, і всі поховання були перенесені туди. Загалом понад 700 могил. На них встановлені стандартні бетонні хрести, на яких вказані прізвища, дати народження і смерті, а на деяких навіть звання та приналежність до певної військової частини.
Розпочату восени 2015 року роботу, активіст продовжив навесні наступного. П’ять днів йому знадобилося на те, щоб відчистити хрести, які з року в рік забілювалися, й ідентифікувати викарбувані написи. Результатом копіткої роботи стало те, що половину прізвищ таки вдалося встановити. Були складені списки та карта-схема поховань, сфотографований кожен хрест. Зібраними відомостями невдовзі зацікавився музей з Франківська і навіть угорці, які обіцяли цього року відвідати Калуш.
- Не менш цікавим для мене було і старе кладовище, яке почало функціонувати з 1790 року. Я був переконаний, що там поховано багато відомих калушан, - продовжує свою розповідь Василь Фіцак. – Якось йдучи серед могил, побачив розбиту гробницю, де була похована 17-річна полячка Станіслава Горська. У склепі її останки лежали серед купи побутового сміття. Це мене так вразило, що навіть вночі почало снитися. Розповів цю історію Олександру, і ми разом вирішили закрити склеп. Зібралися з духом, придбали цеглу, цемент, вичистили гробівець, замурували його і навіть покликали ксьондза Романа Стадника, щоб прочитав молитву. А після того детальніше оглянули кладовище і побачили ще з десяток розбитих гробниць, шість з яких вже замурували.
- Можна сказати, що з цього і розпочалося наше «шефство» над старим цвинтарем, - додає Олександр. – За цей час ми розчистили близько 100 могил, декотрі з них просто таки відкопали, бо вони були присипані землею і сміттям. Доводимо до ладу всі могили, не залежно від того, хто похований – українець, поляк чи австрієць. Відтак занотовуємо прізвища і складаємо списки, до яких вже внесли 400 осіб. Серед них - бургомістри, урядники, ковалі, промисловці, лікарі, громадські діячі, судді, священики.
- Чи натрапили на якісь цікаві поховання?
- На цвинтарі доволі багато цікавих надгробків. До прикладу, на могилі одного з перших у місті аптекарів Александра Шустова, який помер у 1912 році, встановлений дорогий гранітний пам’ятник і барельєф самого Шустова. Автором цього надгробка є Генрик Пер’є, нащадок французьких скульпторів, які проживали у Львові і мали свою майстерню. Чимало їхніх робіт прикрашають Личаківське кладовище. Вочевидь, родина аптекаря була заможною, оскільки змогла замовити такий дорогий пам’ятник. Припускаємо, що справу Шустова, який мав аптеку в центрі (теперішня площа Героїв), продовжив хтось із його родини, бо в урядових книгах вже пізніше згадується аптекар Дж. Шустов, - ділиться Василь.
- Але біда в тому, що цей пам’ятник у дуже занедбаному стані і потребує капітального ремонту. Він пережив дві війни і було б неправильно, щоб ми його втратили тепер,- зауважує Олександр. - У нас з Василем виникла думка долучити до його реставрації аптекарів міста та інших небайдужих городян. Тому ми звернулися в УЖКГ міської ради з проханням розробити кошторис. Наразі кошторис готовий. Вартість робіт становить 25 тисяч гривень. У найближчий час ми відкриємо банківський рахунок, на який всі охочі зможуть перерахувати кошти. А в тому, що охочі знайдуться, ми не сумніваємося. Вважаємо, що для тих же аптекарів – це діло честі.
Громадські активісти також розповіли, що на калуському цвинтарі похований Маркіл Рожанківський, який був полковником австрійської армії, інженер Фердинанд Полюшинський, який очолював ревізійний відділ лісів повіту, а одним з найстаріших поховань є могила працівника калійного комбінату «Salina» Франца Лео, датована 1840 роком. Загальна площа кладовища становить 3 гектари, тож попереду не лише величезний пласт роботи, а не виключено, що і нові відкриття.
- Як ви гадаєте, на цьому цвинтарі є надгробки, які можна вважати витворами мистецтва?
- Наразі ми віднайшли 17 надгробків авторської роботи, зокрема Генріка Пер’є, про якого ми вже згадували, львівського скульптора Йогана Шімзера, івано-франківського - Мар’яна Антоняка, які представляють собою цінність як монументальні пам’ятки. До прикладу, у Львові на Личаківському кладовищі такі пам’ятники мають статус витворів мистецтва, вони взяті під охорону, їм присвоєний охоронний номер. Наші музейники підтримують цю ідею і не проти впровадити це в Калуші, - зазначив Василь Фіцак.
- Чи багато є бажаючих допомогти вам?
- Багато немає, але є невелика група людей, які працюють постійно, - каже Олександр.
- А влада якимось чином сприяє вашій роботі?
- Коли ми звертаємося з якимось проханням, нам ідуть назустріч. Найперше за сприяння влади нас забезпечили інвентарем, інструментами і систематично вивозять сміття. Також для зрізки аварійних дерев навесні були запрошені львівські верхолази. Вони практично очистили кладовище від старих, підгорілих і поламаних стихією дерев, які, падаючи, пошкоджували надгробки. На цьому тижні нам повинні дати трьох косарів, щоб покосили траву між гробівцями.
- Я бачу, що відступати від свого задуму ви не збираєтеся і рук не опускаєте. Що, крім очистки, хотіли б тут зробити?
- Ми будемо продовжувати почате, - запевняє Олександр. – І хотіли б не лише прибрати всю територію, а й у перспективі за сприяння і фінансової підтримки міста привести до ладу гробівці, розбити кладовище на сектори, облаштувати доріжки, освітлення, поставити вбиральню. Тобто перетворити наш цвинтар в туристично привабливий об’єкт, щоб сюди, як і на Личаківський у Львові, приїжджали люди. А окрім того, існує ще і моральний аспект. Адже цвинтар – це теж обличчя міста, це наша історія, тут поховані люди, які її творили, і ми зобов’язані це берегти.
- Мені, до прикладу, прикро читати в інтернеті, коли поляки пишуть «Старе занедбане кладовище у Калуші». Так не має бути, - доповнює друга Василь. – На мою думку, важливо розпочати процес, запалити людей, щоб вони захотіли долучитися, тоді це приверне увагу влади, вийде на новий рівень, знайдуться й необхідні кошти. Ми розуміємо, що навіть на реставрацію тих же надгробних пам’ятників, пошкоджених часом, стихією і людьми, їх треба чимало, але не перестаємо вірити, що разом ми зможемо це зробити.
- Еге ж, разом і батька легше бити, - сміється Олександр.
Дивлячись на запал і ентузіазм цих двох мужніх чоловіків, один з яких пройшов АТО, а інший працює рятувальником на горі Піп Іван, і зважаючи на те, що свої наміри вони підтверджують діями, а не пустопорожніми балачками, я впевнена, що ця місія здійсненна. І допомогти їм у цій справі може кожен з нас. Місце зустрічі залишається незмінним: старий цвинтар, субота, 9.00.
Людмила СТЕПОВА
