Чи це нормально відчувати радість, коли бачиш фотографії вбитих російських окупантів? Як не відчувати провину за випиту у кав’ярні каву та як правильно підтримувати військових? Відповіді на ці на інші актуальні запитання, які сьогодні турбують кожного українця читайте у нашому інтерв’ю з психологинею, арттерапевткою та гештальт-терапевткою Оксаною КУЛИК.
- Передусім розкажіть, будь ласка, чи почали українці частіше звертатися до психологів після початку повномасштабного вторгнення росії?
- Війна розділила життя кожного українця на до та після. Першими реакціями багатьох людей були страх і завмирання. Я не володію статистичними даними щодо звернень українців до психологів, але можу сказати про власні спостереження: люди, перебуваючи у гострому стресовому розладі, перші два тижні взяли паузу у терапії. А вже з третього тижня почали повертатися і кількість запитів поступово почала зростати.
- Кому і за яких симптомів варто звернутися до спеціаліста?
- Наші стереотипи й міфи щодо психолога чи психотерапевта дають уявлення, що звертатися до цих фахівців потрібно тоді, коли виникає депресія, тривога, панічна атака, анорексія чи суїцидальні спроби. Це, звісно, правильно і похід до психотерапевта буде хорошим рішенням, але особисто я б радила звертатися не тільки при гострих емоційних станах, але і в ситуаціях, коли людина почуває себе нещасливою, має пригнічений настрій, надмірно за все хвилюється і контролює, має труднощі у стосунках з партнером чи дітьми, проживає втрату близької людини, має проблеми на роботі чи перепади настрою.
- Для нашої спільної перемоги важливо пришвидшити процес адаптації й повернутися до ефективного функціонування. Як це зробити?
- Люди, як правило, живуть на основі базових уявлень про себе і світ. І в цих уявленнях є певні ілюзії. Ось деякі з них:
- ілюзія власного безсмертя: начебто ми все встигнемо;
- ілюзія стабільності світу: десь там є війна, але не біля мене;
- ілюзія контролю над реальністю: я все контролюю і сам на все впливаю.
Війна зруйнувала саме ці базові уявлення, і нашій свідомості звичайно потрібен час, щоб перетравити весь цей жах. Тому пристосування до цих умов у кожного відбувається по-своєму. Наша психіка, так само як і шлунок, не може перетравити великі шматки. Для адаптації потрібно робити маленькі кроки: радіти дрібницям, дякувати собі за найменші досягнення, не знецінювати себе і людей навкруги.
- В Україні триває війна, а я дозволила собі прийти у кав’ярню випити кави, бо живу у місцевості, де відносно безпечно. Як справлятися з відчуттям провини?
- Кава в кав'ярні, гарна сукня, музика, відпочинок, прогулянка – це той ресурс, що допомагає відновитися і бути корисним для своєї країни. Якщо собі цього не дозволяти й відкладати на потім, можна втратити моменти, які роблять нас щасливими. І в цьому є великий ризик: звикнути жити у заборонах, провинах і внутрішньому завмиранні. Чим тоді ми будемо корисні для свого суспільства у такому стані? Це і є відповідь на запитання.
- Як правильно підтримувати військових?
- Якщо у сім’ї є військовий, то перше правило, це запитати його, про що з ним можна говорити і якої теми торкатися не варто. У сім’ї важко двом сторонам: і військовому, який зустрівся з новим досвідом, емоціями, і дружині чи мамі, яка позбавлена інформації про те, що відбувається з рідною людиною. Але, звісно, військовому у його становищі набагато складніше. Тому йому важливо повторювати про те, що його чекають, люблять, що він найрідніший і рідні гордяться тим, що він робить для них і цілої країни. Можна надсилати світлини чи відео з дітьми, чим вони займаються. Варто утримуватися від з’ясування стосунків, агресивних висловлювань, запитувати, що потрібно передати при можливості. Можна говорити про майбутні плани та їх реалізацію.
- А як правильно підтримувати людей, чиї рідні й близькі зараз на фронті?
- Багато хто уникає розмов на цю тему з рідними. Але якщо ви відчуваєте у собі ресурс, то можете запитати, як людина справляється. Можливо, вона захоче виговоритися і поділитися переживаннями. Важливо просто вислухати, не даючи ніяких порад. Можна запитати, чим можеш допомогти і у який спосіб, або якої допомоги потребує військовий.
- Коли спілкуюся з людьми, часто чую розповіді про те, що ці два місяці промайнули, як одна мить. Ніхто не пам’ятає, який сьогодні день, місяць і чи взагалі була весна. Як усвідомити, що життя не стоїть на паузі?
- Цей стан називається дереалізація. Коли людина втрачає відчуття плинності часу, що відбувається тут і зараз. Для подій сьогодення така реакція є нормальною, адже наша психіка намагається пережити наслідки великого стресу. Якщо вже людина почала помічати це за собою, то це хороший знак, що вона виходить з цього стану і поволі повертається у реальність.
- Чи нормально відчувати радість, коли бачиш фотографії вбитих російських військових і величезну кількість знищеної ворожої техніки?
- Радіти смерті ворога – це є нормою у ненормальній ситуації. Радіти смерті росіянина – це радіти тому, що вціліли українці. Росіяни прийшли вбивати, руйнувати та знищувати нашу націю. У звичному житті такі речі нас лякали, але ми живемо у непростий час, у кожного є багато гніву, агресії, які повинні мати вихід. І світлини з втратами ворога – велике полегшення й один з маленьких кроків до нашої перемоги.
- До початку повномасштабного вторгнення я, як і багато українців, і гадки не мала, що вмію ненавидіти. З кожним днем моя лють до усього російського зростає і ненависть, здається, не має межі. Чи є виправдання цим відчуттям?
- Будь-які почуття є нормальними. На нашу мирну землю прийшли агресори з перевернутими уявленнями й викривленими стандартами про усі цінності, що існують. Усі звірства, які ми спостерігаємо – це велике зло, тому ми маємо право на кожне своє почуття.
- Чи є конкретні види дозвілля, які найбільше допомагають відвертати увагу від подій?
- Тут немає однозначної відповіді. Важливо пам’ятати, що все, що приносить задоволення й ресурс – може бути у житті людини. Прогулянки, спорт, творчість, волонтерство, музика, робота, спілкування. Взагалі війна стала прожектором, який підсвітив нам все важливе чи дріб’язкове, цінне чи надумане у нашому житті. І в період кризи відбувається переоцінка цінностей й усвідомлення, що по-старому вже не буде, а по-новому – ще не дуже знаємо як. Тому є випадки, коли людина знаходить собі новий ресурс чи насолоду у новій справі й це є дуже цінно.
- Як розповідати про війну дітям?
- Усе залежить від віку дитини, але якщо говорити про загальні рекомендації, то батьки повинні пам’ятати, що вони є контейнером емоцій дитини. Вони все чують і відчувають. Важливо казати правду, але не у всіх кольорах. При цьому наголошувати, що у будь-якій ситуації ми знаємо, що робити й обов’язково справимося. Важливо давати дитині опору, підтримку і відчуття безпеки. Важливо не ігнорувати дитину з її запитаннями. Якщо у вас немає відповіді – чесно сказати, що я не знаю, але як тільки дізнаюся, то обов’язково тобі розкажу. Важливо не вести дорослих тривожних розмов у присутності дітей, тому що вони, як губка, усе вбирають у себе.
Багато хто думає, що дитина маленька і нічого не розуміє. А як наслідок, звертаються до психологів із запитами, що у дітей енурез, страхи, нічні жахіття.
- Слідкую за вами у соцмережах і часто бачу інформацію про різні організовані вашою командою тренінги, обговорення, терапії для жителів Калуша, які справді зараз є дуже потрібними й корисними. Розкажіть, будь ласка, детальніше, про вашу діяльність: як ви проводите час, коли й де відбуваються ці заняття, для яких вікових категорій вони призначені та хто може приєднатися до вас.
- З початку війни психологи Калуша об’єдналися у спільноту. Ми надаємо безплатні консультації вимушено переміщеним особам та сім’ям військових. Проводимо групи підтримки, арттерапевтичні заходи, лекторії, крім того, пропонуємо авторські проєкти та участь у терапевтичних групах. Вікові категорія – від 4 років. Кожен захід має свою вікову групу. Усі, хто хоче долучитися, має змогу це зробити. Усю інформацію ми поширюємо у соціальних мережах в інстаграм та фейсбук, тому гостинно запрошуємо усіх жителів Калуша та гостей міста долучатися до нас.
Детальну інформацію щодо психологічної підтримки ви можете дізнатися тут: Facebook: Оксана Кулик, Instagram: oksana_kulyk78
Євгенія АНДРІЇВ.
